Газифікація біомаси — дуже раціональний спосіб її утилізації. Вміст смол у газі, одержаному з таких матеріалів, як деревина, кора, тирса й солома, завжди відіграє важливу роль, бо високий вміст смол унеможливлює частину варіантів подальшого оброблення одержаного газу. Саме тому докладають значних зусиль, щоб отримати газ із низьким вмістом смол. Високі концентрації водню та монооксиду вуглецю також розширюють можливості використання одержаного газу. Досліди з плазмової газифікації деревини, кори, тирси й соломи в реакторі та подальші вимірювання вмісту смол підтвердили, що реактор цілком придатний для цієї мети — насамперед завдяки надзвичайно малій витраті плазми, що складається з аргону, водню та кисню, і високій температурі всередині нього. Визначення бензолу й толуолу в газовій фазі показало справді низькі концентрації смол, здебільшого нижчі за 10 мг/нм³.
Технологія мікрохвильової плазми
Мікрохвильова плазма — це сукупність мікрохвильових (НВЧ) розрядів, які збуджуються електромагнітними хвилями частотою понад 300 МГц. Для одержання мікрохвильових розрядів застосовують генератори плазми, що звуться плазмотронами: вони підводять електромагнітну енергію в об'єм розряду. Генерування мікрохвильової плазми потребує спеціальних пристроїв — мікрохвильового генератора, магнетрона та хвилевідного обладнання, — які дають змогу створити в об'ємі розряду (резонаторі) електромагнітне поле напруженістю понад 30 кВ на сантиметр. Це, своєю чергою, спричиняє появу напруги пробою та лавинної іонізації плазмоутворювального газу (повітря, водяної пари, інертних газів, водню, кисню тощо), а також утворення плазмового згустку. Ділянці «плазмового горіння», яку називають плазмоїдом, надають форми факела (плазмового струменя) за допомогою організованого потоку плазмоутворювального газу, що виводиться за межі плазмотрона. Так досягається подвійний ефект: захист плазмотрона від перегрівання та деструкція, що робить його потужним інструментом для інтенсивного високотемпературного впливу на органічні й неорганічні речовини.